67 гостей
Такі це моменти
Представляємо історію із зібрання Русфонд, найстарішого благодійного фонду в Росії, який вже 21 рік допомагає важкохворим дітям. Це звичайний сімейний портрет і простий розповідь про те, як люди долають найскладніше, що може бути в житті, - недуга власних дітей.
Кажуть, ще Аристотель розмірковував про сенс і мету життя і навіть залишив для нас у своїй античності міркування на цю тему. Щастя, за Арістотелем, є сенс і призначення життя, а значить, і єдина мета людського існування. Але як бути, якщо всі цілі, які перед тобою стоять, пов'язані тільки з нещастям Ось у Ольги Саунін з Новосибірська народився хлопчик Ярослав, якому майже не дісталося шансів на життя. Сенс цього незрозумілий, а все, що приходить з цього приводу в голову, - один тільки кошмар. І ось виникають цілі - спочатку допомогти дитині вибратися. Потім - змиритися з діагнозом і почати з ним боротися. Потім пережити вісім порожнинних операцій. Далі - привезти вмираючої людини в Москву. Дізнатися, що шанси все-таки залишаються. Через Русфонд отримати допомогу людей в покупці дорогих ліків і спеціального харчування. Пережити ще одну операцію. У чому сенс усього цього, де тут щастя? В принципі, можна розібратися і без Аристотеля. Ось Ярослав грає в машинки, посміхається, обіймає свою маму і каже: «Мамо, я так тебе люблю». Про це щастя ми й розмовляємо з Ольгою Саунін.
«Я народилася в невеликому місті в Донецькій області. На Україні я виросла, навчалася там, а потім мене занесло сюди, до Новосибірська, - у мене тут тітка рідна живе. Я якось в юності приїхала до неї і провчилася тут рік в машинобудівному технікумі. Потім довелося виїхати додому. Але я за цей час полюбила Сибір, мені дуже хотілося повернутися. І ось в 2005 році я чоловікові сказала: все, ми їдемо в Новосибірськ, без варіантів.
З чоловіком ми познайомилися взагалі випадково - на ринку. У мене подружка на цьому ринку працювала, я до неї прийшла, і ми стояли, їли морозиво. Підійшли до неї двоє молодих людей щось там таке купувати. А потім я пішла, а він мене наздогнав: давайте познайомимося. Ну ось і познайомилися. Зустрічатися почали. Через півтора року народилася дочка у нас. А потім ми переїхали в Сибір.
Я взагалі не думала про труднощі. Ми коли переїхали, у нас на всю сім'ю було всього сто доларів. Але завдяки чоловікові ми вибралися. Він працював. Він мене любив, напевно. Але ось коли Ярославу, нашому синові, стало погано, коли він захворів з кишечником, чоловік зламався. Пити сильно почав, роботу кинув. Ми з дітьми пішли.
Ярик народився на двадцять шостому тижні, дуже рано, через стрес. Дуже багато відразу було проблем. Перші п'ять місяців Ярик сам не дихав, був на штучній вентиляції легенів. Йому в цей же час зробили дві операції на кишечнику - у нього була непрохідність. Так що в перший раз додому він потрапив тільки в сім місяців.
Потім нас звільнили, і ми почали мучитися будинку. Майже до трьох років я Ярика годувала спеціальними сумішами. А потім він почав у мене їсти, і взагалі не стало ніяких проблем з їжею. Не було ніяких дієт, нормально ріс дитина. Ми лікували тільки ДЦП. А ось в сім років у нього просто в одну мить вискочила гуля на животі.
Ми поїхали в лікарню. Лікарі сказали: нічого страшного. Попийте смекту - все пройде. Ми так і робили. Шишка і правда пропадала. Але потім з'являлася знову. Втретє я наполягла, щоб нас госпіталізували. Увечері у нього почалася блювота, зробили рентген і відразу ж поклали на операційний стіл. І за два місяці йому зробили вісім операцій - виявилося, що в кишечнику спайки, і їх намагалися розділити, але нічого не виходило, все рвалося.
Ярик ставало все гірше і гірше. Третій місяць він просто лежав з температурою під сорок, і лікарі говорили мені, що він помирає. Ніхто і ніде йому не зможе допомогти. Коли я приходила до нього в лікарню, він мене запитував: мама, а я живий? І ось в цей моторошний момент в соцмережі одна дівчинка дала мені контакти московського лікаря. За три дні нам зробили виклик, і ми полетіли в Москву, в РДКБ. Лікар там плакала, коли дивилася мою дитину: як можна було так запустити, так порізати людини? У нього був важкий сепсис, виглядав він як з концтабору - важив всього чотирнадцять кілограмів.
Нас почали відновлювати, призначили лікування, але потрібно було знайти два з гаком мільйона рублів на внутрішньовенне харчування - на річний курс. З цим нам допоміг Русфонд, причому в найкоротші терміни. Через три місяці ми відновилися і повернулися, щоб як слід прибрати спайки, привести в порядок кишки і встановити гастростому. Лікарі зробили все, що могли, і сказали: тепер все залежить від Ярослава. І знаєте, він постарався - ось зараз, слава богу, ми вже цілий місяць живемо без крапельниць з внутрішньовенним харчуванням.
Коли ми лежали в Москві в лікарні, ми часто ходили в місцевий прібольнічний храм. Ярик там дуже подобалося. І ось ми недавно туди прийшли, я встала і раптом розумію - мені просити нічого. Я так вдячна всім - і Богу, і людям. Що все так. Що все добре.
Ярослав, знаєте, він дуже веселий. Хороший. Слухняний. Добра людина. Дуже здібний. Запам'ятовує все, схоплює на льоту. Я, напевно, тільки від нього і заряджаюсь всім позитивом. Він завжди говорить мені: «Я тобою пишаюся, я тебе хвалю. Мамочка, як я тебе люблю! »Такі це моменти. А без них ніяк ».
Для тих, хто вперше знайомиться з діяльністю Русфонд
Благодійний фонд Русфонд (Російський фонд допомоги) створений восени 1996 року для допомоги авторам відчайдушних листів в «Коммерсант». Вирішивши допомогти, ви самі вибираєте на rusfond.ru спосіб пожертвування. За ці роки приватні особи і компанії пожертвували в Русфонд 11,586 млрд руб. У 2018 році (на 31.05.2018) зібрано 652 128 746 руб., Допомогу отримали тисяча двадцять шість дітей. З початку проекту Русфонд в «Новой газете» (з 25.02.2016) читачі «Нової газети» допомогли (на 06.06.2018) 100 дітям.
ПОМОГАЕМ ДОПОМАГАТИ
Ваня божедомамі, 15 років, бульозний епідермоліз, потрібно післяопераційне лікування. Ціна питання 195 300 руб.
На другий день життя Ваня весь покрився пухирями. Лікарі припустили, що це якась інфекція. Сина перевели з пологового будинку в дитячу лікарню. Через п'ять днів ніжки у нього стали запаленими, як ніби позбулися шкіри. Годувати Ваню грудьми було не можна - на слизовій рота теж утворилися бульбашки. Цілий місяць лікарі не могли зрозуміти, що з сином, поки в лікарню не прийшов новий лікар, який і визначив, що у Вані бульозний епідермоліз. Цю хворобу ще називають «синдромом метелика» - настільки вразлива шкіра у дітей. В Обласній дитячій лікарні (Ульяновськ) діагноз підтвердили, сказали, що хвороба невиліковна, можна тільки полегшити стан малюка за допомогою спеціальних перев'язок. Коли Вані було сім років, у нього виникло важке ускладнення - звуження стравоходу. Ми шукали лікарів, які могли б допомогти. У 2016 році за допомогою благодійників нам вдалося потрапити в клініку в Німеччині, лікування допомогло, але потім трапилася нова біда - у сина почали зростатися пальці на руках. Ваня навіть не може застебнути гудзики. Синові можуть допомогти в московській Дитячої міської клінічної лікарні №9 імені Г.М. Сперанського. Операцію виконають за рахунок держбюджету, але після неї потрібно відновне лікування, яке ми повинні оплатити. Але ми вже не в силах знайти таку суму. Просимо про допомогу!
Наталя БОЖЕДОМОВА, мама Вані, Ульяновськ
ДОПОМОГТИ Вані БОЖЕДОМОВУ
Реквізити для допомоги
Благодійний фонд Русфонд
ІПН 7743089883
КПП 774301001
Р / с 40703810700001449489 в АТ «Райффайзенбанк», м.Москва
К / с 30101810200000000700
БИК 044525700
Призначення платежу: організація лікування, прізвище та ім'я дитини (ПДВ не обкладається). Можливі переклади з кредитних карт, електронною готівкою. Ви можете також допомогти дітям, пожертвувавши через додаток для iPhone: rusfond.ru/app, або зробивши SMS-пожертвування, відправивши слово ФОНД (FOND) на номер 5542. Вартість повідомлення 75 рублів. Абонентам МТС і Теле2 потрібно підтверджувати відправку SMS.
Адреса фонду: 125315, г. Москва, а / я 110; rusfond.ru
e-mail: [email protected]
Телефон 8 800 250-75-25 (дзвінок по Росії безкоштовний, благодійна лінія від МТС), факс 8 495 926-35-63 з 10.00 до 20.00
Коли я приходила до нього в лікарню, він мене запитував: мама, а я живий?
Лікар там плакала, коли дивилася мою дитину: як можна було так запустити, так порізати людини?
